Котилося літо до осені,
прощалося сонце із росами,
і хвилями солодко-млосними
низалось намисто днів…
А небо вкривалося хмарами.
і я, засинаючи в мареві,
твоїми цілунками марила
п’янкими, мов подих степів.
Туманами сяйво заносило,
і бубнами дзвінкоголосими
котилося літо до осені
так довго — не день і не два…
А сонце вже листям скапало,
і з нами нічого не трапилось,
лиш там, де буяла папороть,
сміється розрив-трава.
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Десь на межі звичайного в Мультімедіа (20.03.24)
- Пробач, безімення... в Пам’яті Юрчика (14.03.24)
- Садівниця (повний текст) в Пісні (12.03.24)
- З Всесвітнім Днем письменника в Новини (03.03.24)
- Так буває: щось насниться в І залишаться - вірші (01.03.24)
- ГЕЙ, ДОЛЕ МОЯ в Пісні (26.02.24)
- Паперові троянди в Пісні (21.02.24)