Ти згадуєш ночі, що пахли сандалом.
Ти згадуєш ніжні оті перелови…
У чому ти винна, Маріє з Магдали?

В любові до того, хто сам був Любов’ю?

 

Нехай і – невчасній. Нехай – понад міру.
Хай ваші слова не сплітались в молитву.
Були непотрібні ні ладан, ні мирро –
У тебе було що йому подарити.

 

Давно, так давно – позавашої ери…
А що залишилось по тому світанні?
Буремна пожежа в крові тамплієрів
І декілька слів в несвятому писанні.

 

Дорожньому пилу – сліди від сандалій.
Зболілому серцю – терпіння окраєць.
Невинна і винна Маріє з Магдали.
Єдина, якій не хотілось – до раю.

 

І як ти тепер?.. А на сході зоріє.
І запах сандалу при кожному слові…
Маріє… Маріє. Несповнена мрія,
Любове того, хто зоветься – Любов’ю.

 

28.05.12