Біла яблуне! Зоре зеленого неба,

Райська вигнана птаха, що втратила рай!

Пісні вітру не вір: вітер ходить до тебе,

Але це лиш жорстока неправедна гра.

Біла яблуне! Світу набридне дивитись

На нетоптану цноту в зеленім плащі —

І обірвуть твої обшумовані віти

Темні п’яні вар’яти — шалені дощі.

Біла яблуне! Чайко, що не вміє кричати!

Біла яблуне, дерево зла і добра!

Коло тебе сторожа поснула на чатах,

Причарована запахом. Чуєш? — Пора.

Біла яблуне! Годі! Ти стомлена власним

Гордовитим буянням у повній красі.

Скоро прийде знання. Та чи дасть воно щастя

Тій, що спить, неодягнена, просто в росі?

Біла яблуне, крити таємницю в серпанку —

Найжіночніший злочин. В тремтливому сні

Біла яблуня плаче. І пахне до ранку

Свіжим яблучним соком перестояна ніч.