Стукіт б’ється в небі соннім.
От що бачиться мені:
Коні мчать, чвалають коні –
Білі, сірі, вороні.
І хати у небо – чвалом,
Тільки степ поза вікно:
Сонце диха. Сонце палить.
Сонце білить полотно.
Далі мчать дерева босі
В хмари – юрбами дібров
Верби з вітром межи коси,
Вишні – ягоди, мов кров.
І шука гніздо лелеку.
А за ним уже таки
Мчать гладущики і глеки,
Сорочки і рушники.
Сиві трави – білі стебла
Водять спеку, мов сліпу…
Ще лишились я та гребля.
І кургани у степу.
23.09.08