Заходь в мій дім, подорожній!
Двері мої відчинені,
Замовкли відлуння імені,
Мовленого тривожно.
Можеш речі торкати,
Зазирати у книги…
Так непомітно збігло
Годинникове стакато,
Так невмолимо стихли
Кроки твої прозорі…
Навіть на інфузорій
Іноді сходить втіха –
Справа лише в масштабах.
Втім, це такі дурниці!..
Вже заіржавіла криця
На обладунку нахаби
Вже заніміли речі
У брехуновому роті.
А на моєму фото –
Все ще ті самі плечі,
Все ще ті самі очі
І напіврадісний усміх.
Двері суглобами хруснули.
Що ж ти! Заходь! Не хочеш.
Що ж. Залишаються квіти,
Сонце, вітри і зливи.
Знаю. Ти просто привид.
Рада була зустрітись.
1995