Лиш пахощами дихай. Не дивися.
Такий він, цвіт духмяного горошку.
Життя моє, метелику барвистий!
Чи втішило кого – бодай на трошки?
Що ти зробило – перш ніж далі, далі?
Дало чиємусь погляду притулок?
Комусь у серці світлом засміялось?
Чиїсь печалі крилечком змахнуло?
Можливо, так. Тоді – зітхни легенько.
І усміхнись оманливому «нині»:
Твоє майбутнє – у дитячій жменьці.
І в усмішці жорстокості невинній.
Ну що ж – одну лелітку втратить місто.
Пилок на крильцях – він такий тендітний…
Життя моє, метелику барвистий.
Недовга радість сонячного літа.
01.07.12