Ти не повіриш, але – нічого нового.
Передчуття дощів і непевність снів.
Перш ніж хоч кроком – на невідому дорогу, –
Сумнівів жмуток тобі,
і тривогу - мені
Просто – почати. А далі – згори – видніше
Не починати: немає фіналу й мети
Знаю одне: скориставшись підказками тиші,
Дасть Бог, зумію, хоча б
на той бік перейти
По сей бік спокій,
розгойданий теплим тремтінням
У відчутті хоч миттєвої зустрічі – тут.
Ну а по той бік – хто знає. Лиш тіні і тіні.
Ти і мовчання. І верби обабіч ростуть.
Що його діяти? Я, що не вміє чекати,
Темно вростаю у сонячний усміх тобі.
Жодних кордонів. Лиш те, що у серці, – на чатах.
В тебе так само?
Ой, блін! Ні фіга собі – збіг
5.10.10