Сьогодні згадала юність —

Цей білий наріжний камінь —

Шляхетна моя бабуня

З порепаними руками.

З іконним усміхом вічним,

З прихованим смутком неясним,

З прекрасним темним обличчям.

Поораним плугом часу.

Підклавши в вогонь печалі,

У діжі журу місила,

І вдався їй хліб звичайний,—

Немов коровай весільний:

Од ранку над тістом вгору

Долоні злітали, мов крила.

Обмовилась:

— Прийде Григорій,

А я ще борщу не варила.

Лише стріпонулись вії,

На мить перервався подих,—

Бо знала, що дід мій прийде

Хіба що у сон чи спогад.

Вже крига застиглим криком

Прикрила калюжам очі,

Та довго трисвічник вікон

Горів на столі у ночі.

І ранок котився дрібно,

Світанок зливаючи щедро.

І пахло спеченим хлібом,

І трішечки — липовим медом.