А вiд тебе, коли вже не жарко

I дощi накрапають дрiбно,

Раз на рiк прилiтає аркуш:

Мабуть, я ще тобi потрiбна –

 

Як, скажiмо, крига на Пiвночi,

Чи, примiром, пiсок в пустелi…

Рудуватим крилечком пiвнячим

Стрiпонулося сонце на стелi…

 

Мабуть, зрiдка про мене згадуєш,

Коли сон тривожний насниться.

Ти моєю прикриєшся зрадою,

Прошепочеш: “Вона, чарiвниця!

 

Не втечу нiяк вiд примари,

Хоч давно поснула сторожа!”

Надто сильнi у мене чари,

Я сама їх позбутись не можу.

 

Я не маю нi краму, нi храму,

Я вiдмрiяла вже – востаннє…

Лиш боюся: пришлеш телеграму –

Почуттiв на листа

не стане.

 

***