Насінневий сухенький лускіт.
Кіт на ганку. Спориш по дворі.
Тінь бджоли лягла на пелюстку —
Все так само. Вже котрий рік.
Стань. Дивися. Плечима знизуй, —
Час котився — котився — і став:
Баба Катря лічить на призьбі
Насінинки, наче літа.
Вже й не вгледиш за тими роками,
Хоч дивися під руку шорстку:
Баба Катря була за маму
І сестричкам, і брату Федьку.
А було ж тій мамі тринадцять!
Може, більше. Ніхто не згада.
І сусідки лаялись: — Трясця!
Ще й гордує. А стан! А хода!
Гляне баба — нічого не видко.
Хилять бабу роки і роки.
Де той Мирополь? Де ті сусідки?
Де зухвалі стрункі парубки?
Йшли по воду — пішли за водою.
Це ж уже й не згадає ніхто:
Баба Катря була молодою.
Був ще парубок дід Платон.
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Десь на межі звичайного в Мультімедіа (20.03.24)
- Пробач, безімення... в Пам’яті Юрчика (14.03.24)
- Садівниця (повний текст) в Пісні (12.03.24)
- З Всесвітнім Днем письменника в Новини (03.03.24)
- Так буває: щось насниться в І залишаться - вірші (01.03.24)
- ГЕЙ, ДОЛЕ МОЯ в Пісні (26.02.24)
- Паперові троянди в Пісні (21.02.24)