А так і стається –
Ми виростаємо.
Мені шкода.
Моя провина –
Не вічність Каїна,
Лишень – біда.
Іноді серед ночі –
як мені хочеться бути дитиною! –
страхи обступають,
непевність хапає
в обійми...
мамочко!
Як серед ночі хочеться плакати!
Як мене кличе бажання
залишитись там,
де сувора ласка
брала в долоні
і говорила:
будь – такою, як хочеш,
якою себе малюєш,
лише себе не зраджуй...
знаю: не так.
Знаю: ти говорила:
не розчаровуй...
ти, що була, як я...
ти, що хотіла...
ти, що вродила собі спокуту...
ти не боялась болю,
лише боялася зради –
ти, що вродила себе –
ще раз...
бога на крок обійшовши...
знала: так не буває,
одначе...
мамо!
Я – таки
я,
лишень хочу
прожити за двох –
хоч і не знаю як:
ти – лише ти...
я – те, чим маю стати...
мамочко!
Слухай!
Я знаю, як:
те, що болить –
нехай стане
тим,
що переболіло...
те, що має боліти –
нехай
буде тим,
що болить
пісні про нас обох...мамочко!
Все, що не стало –
снами про нас –
верне:
хочеш – про Гайчур,
де ми ходили по шпалах
(нас там уже не чекають),
хочеш – про острів
(Хортиця, Сахалін – байдуже...),
хочеш – про те,
ким ми станемо,
якщо захочем...
лиш не кажи нікому:
заздрити легко,
а от помріяти...
мамочко!
Знаю одне:
вибачатись не варто
(поки, принаймні,
і, сподіваюсь, потім),
варто сміятись спогадам
(кожному і поодинці),
варто не знати ліку
печалі і болю...
варто прожити –
і, озирнувшись, сказати
(дітям, онукам
і правнукам... маєш дожити!):
я,
що жила,
не шкодую
про кожну хвилину,
я, що жила,
не шкодую
про свята і будні,
я,
що жила...
я – що нині живу –
я щаслива
тим, що дихаю
і усміхаюся вам,
мої рідні
я – щаслива...
люблю утопії
і утікання
хоч би спокійна
будь
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Десь на межі звичайного в Мультімедіа (20.03.24)
- Пробач, безімення... в Пам’яті Юрчика (14.03.24)
- Садівниця (повний текст) в Пісні (12.03.24)
- З Всесвітнім Днем письменника в Новини (03.03.24)
- Так буває: щось насниться в І залишаться - вірші (01.03.24)
- ГЕЙ, ДОЛЕ МОЯ в Пісні (26.02.24)
- Паперові троянди в Пісні (21.02.24)