1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>
17 квітня 2018

Роде мій

Оцінити
(12 голоси)

Змок подiл в росi – то мала бiда, 

Змiєм кiнь тремтить в поводу –
Я босонiж в гостину до прадiда,
Приминаючи трави, йду.

 

Ще не видно, за балкою сховано,
Ось яруга, iще одна –
I постане вiтром будована,
Роду нашого купина.

 

Ледь гiрчить повiтря, порушене
Теплим присмаком ковили.
Накривають столи пiд грушами,
Чути гамiр: злетiлись орли.

 

Тi, хто вижив в вiках i незгаданi,
Iх не десять i навiть не сто…
Крок прискорюю, кваплюсь,
аж падаю,–

А мене не чекає нiхто.

 

То ж не мною степи розпроданi
I промiнянi на земне,–
Не сiдай же без мене, роде мiй,
Зачекай хвилинку мене…

1994

Детальніше в цій категорії: « За блакитною горою ХОРТИЦЯ »