1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer>

Сонцетяжіння (36)

Олені Бондаренко І.Летімо, сестро!Над шляхів сувій,Над сивогойдне небо прикриничне,Над землю цю, в яку по деревійВростаємо… а може, і ще вище…   Летімо, сестро!Сиве від лелекЦе небо може й нас з тобою прийме…Десь пшенича гойдається малеІ степ вгортає зорі ув обійми –   Летімо, сестро! –Синьоокий степ, той, до якого горнуться очимаусі ставки і марево пусте,яке весь час мішається із ними……
А що ввижалося мені —Не очманілій ще від світу —На сінниках котрогось літа,Під мерехтіння теплих снів?—   Чи тупотіла череда,Чи дикі орди мчали днями?..Духмяно марилось піснями,З яких і слова не згадать.   Вже й вечір нас на сінникахІшов шукати: що то діти!Ми брали місяць — присвітити,Аби, бува, не заблукать.   І свічка місяця в руціХилилась сплавлено і сонно.Ішла зоря попідвіконню,Кололи…

Мій настрій

son-travaТака тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...