Неприкаяний блазень
Неприкаяний блазень (39)
Як ми живемо? І що означає - жити? Для одних це звичне існування, буденний перебіг подій, інші ж намагаються відчути життя кожною клітинкою. А воно, це життя, як не банально звучить, має не лише світлий бік. І людині, яка живе з розпахнутою настіж душею, болить на гострих зламах долі, у намаганні співіснувати з несправедливістю, підлістю, просто недосконалістю світу.
І тоді гримаса болю кривить обличчя. І багато хто вдягає захисну маску цинізму. А люди говорять - блазень. Так, неприкаяний блазень, солідарний з Р. Е. Хайнлайном: "Люди сміються, бо їм боляче. А сміх - єдиний спосіб зупинити біль".
16.08.19
Така вже хороша – ну що ти, ну що ти
Така вже хороша – ну що ти, ну що ти. Така вже погана – не треба, не треба. А перш ніж заснути – ковточок гидоти. А перш ніж прокинутись – думка про тебе. Я вже зарікалась не кликати всує. Я вже обіцяла – і встигла забути Про те, що ти – ліки і те, що лікує. Ти разом отрута –…
Опубліковано в
Неприкаяний блазень
14.05.19
Бачиш - востаннє
Бачиш – востаннє – цю гілку каштану: цвіт. Знаєш, що буде, знаєш, як падає з віт. Буде – то й буде: тобі обіцяли весну – Каменем в груди. Безсонням. І маренням сну. Тільки врахуй – за контрактом ще додано дощ, Біль і ненависть і пере-насичення площ... Те, що ти мусиш любити – тепер і завжди. Зашморг. Чи лезо. Чи…
Опубліковано в
Неприкаяний блазень
Більше...
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Не так це вже і важливо в І залишаться - вірші (17.01.20)
- Небо над містом холодне в І залишаться - вірші (13.01.20)
- Щось ми стали часто бачитись в І залишаться - вірші (13.01.20)
- Це місто мене приколише в Я зроду тут живу (09.01.20)
- На прощання в Я зроду тут живу (08.01.20)
- Ліхтарі заблукали в зимі в Я зроду тут живу (07.01.20)
- Хай починається в І залишаться - вірші (02.01.20)