Але що це? Ти знову — утік в минуле,
Де мене не було, і була банальність?
Тебе спогадом меду покликав вулик
У незлічений жах шестикутних пеналів.
Тобі знов до душі впорядкований морок,
Що безпечніший, аніж моє божевілля.
Не на мед, а на сльози подібне море,
Але плакати ліпше, ніж братися цвіллю.
Втім, про що я? Авжеж не про вартість меду,
Про царицю твою — погордливу самку,
Про твоє волелюбне безглузде кредо,
Від якого давно — ані дій, ні уламків.
Так, мій голос тремтить, та його не чути,
Він зникає у хорі колишніх коханок,
В віршах ніжності меншає, більшає — трути,
А колись і мене разом з ними не стане.
Останнє від administrator
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- РУДОМУ — ОХОРОНЦЮ НАШОГО ПІД’ЇЗДУ в Сонцетяжіння (21.05.22)
- Це я. Не поспішай мене прощать в Мелодія вічних прощань (21.05.22)
- Характерник в Хортицькі дзвони (19.05.22)
- Гість в Мелодія вічних прощань (16.05.22)
- Мати в Я зроду тут живу (07.05.22)
- Чорнобиль в І залишаться - вірші (26.04.22)
- На небі з квіту черешень в Мелодія вічних прощань (25.04.22)