Тьмяно чомусь в дзеркалах –
Блякнуть сліпі вогні.
Десь і мене шукали.
Плакали по мені.
Клякли, мов поторочі.
Нипали по світах…
Хтось видивлявся в очі,
Шепотом стер вуста.
Довго питався свідків:
Як же я вийшла з гри?
В темряві смикав нитку,
Впущену в лабіринт,
Рвався з тенет плаценти,
Плакав моє ім’я…
Ось вона, зала в центрі.
Тут мала бути – я.
Пошукам край неначе.
Туга в очах німа…
Що ж ти закляк, шукачу?
Бачиш – мене нема.
Останнє від administrator
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- День новий прийшов в Пісні (01.07.22)
- КОНКІСТАДОР в Благовіст (26.06.22)
- Наталка Фурса. Наші голоси звучать в унісон... в Спогади, рецензії, статті (20.06.22)
- Дев’ятий рік пам’яті по Марині Брацило в Новини (15.06.22)
- Поглядом стрілися, в сні перетнулися… в Ключі від ранку (14.06.22)
- Ноктюрн в Mare Amoris (Морю, з любов’ю) (07.06.22)
- Ноктюрн в Проза (05.06.22)