Не вір мені. Я — злива на траві.

Я висохну. Я зникну. Я розтану.

І тільки тінь мого гінкого стану

Та голос мій залишаться живі.

Проте серед безмежжя голосів

Мій вирізнити ти уже не зможеш,

Ти будеш озиратися тривожно

І очі видивлятися в росі.

Навіщо? Краще змовкни — і не вір.

Я все одно назад не повернуся.

Горітиме солодкий смак спокуси,

Кричатиме в тобі первісний звір,

Летітиме дзвіничний вир годин,

І юні проливатимуться зливи…

Не вір мені. Але живи щасливим,

Допоки не залишишся один.