I.
Тривожний вир шалених нот.
Розпуки сиві хвилі.
Мій спогад пахне полином,
Зів’ялим і безсилим.

 

До мене йлуть — та все не ті.
Полин блукає снами.
Його прозора сива тінь
Хрестом лягла між нами.

 

Тенета днів плетуть дощі.
Громи шугають в небі…
Та ще — полин. Полин гірчить
У спогадах про тебе.

 

II.
День в зіницях стоїть.
Та з душі пророста
Ніч густа.
І цілунком твоїм

Обпікає вуста

Гіркота.

 

III.
Це не трута. Цей трунок — настій полину.
Це не мальви — бджолині келихи.
Відпускаю з душі стоголосу луну.
Дні збираю, мов яблука, в пелену.

 

Пустотливі вітри не торкають душі,
Теплі ночі синіють ожиново.
Тут так просто і тихо.
Тут ходять дощі
Невідомими людям стежинами.

 

Це б лишитися тут — на руках ковили
Під склепінням ночі високої!..
Але пахне розтертий у пальцях полин
Сумовитим бентежним неспокоєм.