Певно, і в смерті
я їх пам’ятатиму –
очі.
Певно, довічне
оце добровільне
ув’язнення
Я помираю без тебе –
щодня і щоночі
Я не сприймаю
без тебе
Сумнівні веселощі
Разові.
Втім, що робити –
не я відкривала
ці файли.
Так, я у грі.
Та не я встановила
ці правила
Так, я малюю.
А ти мені
змішуєш фарби.
Ось вона, правда,
що сохне отам,
на підрамнику.
Це – наче сутінки:
Сонця все менше
і менше.
Я мов жебрачка –
голодна і майже
незряча.
Меганаївність
в дитячій
підставленій жменці
Щира надія
отримати бажаний
смачик.
Звісно, не світить
померти
голодною смертю.
Туга звиває
холодні обійми нечасто
Так все і є
А шкода, що любов –
не цукерка,
Я – не маленька.
А ти –
мій полин,
а не щастя.
1.12.12