Попереднє речення відоме крапці.
Наступне вона осягти не в змозі.
Дивлюся в люстерко — і бачу… капці,
Недбало кинуті кимсь на підлозі.
— Ну хіба це життя? Та ліпше померти!
Всі оці килими — хіба не вериги? —
Докоряє їм черевик подертий.
…А хіба вони винні, що не бачили снігу?
Що уява про повінь у них приблизно
Дорівнює уяві про Капські Гори,
Що дощ для них — волога білизна,
Яку хапливо знімають зі шворок?
Вони дарують затишок. Біль же
Для них є абстрактний, як сутність Веди.
Через те господар цінує їх більше,
Ніж будь-які чоботи, боти і кеди.
Що їм до алжирів, мексік і лівій.
До пилу доріг — їм і хатній добрий…
Та права капця не знає, що лівій
Іноді сниться
стежка
за обрій.