І слів – нема. Лишень пульсує кров
Ще трохи –і не витримають
вени.
О, так! Я вмію ставить на зеро
За всіх розкладів,
навіть офігенних
Я знаю смак останнього кидка
Відтак – мовчу.
Бо сповниться пророцтво
Що з того, що гнучка і що дзвінка…
Хай є вино –
усе частують оцтом.
Втім, є мета –
І є пів ста мовчань
На кожен пристріт,
врок і замовляння…
Біда, що слів – як рівно і ключа
Не станеться ніяк
розпізнавання.
І усміхом видзвонює хода –
Усе, що є, аби розбити
Тишу –
А слів – нема.
І є лише біда
І тиша, що від крові
голосніша.
19.06.06