Тонко і ламко. До рук не візьму крижинки.
Теплий мій подих – не їй, бо – не час весні.
Легко. Зникомо. Прозоро… Діагноз: жінка.
Подумки – «так». А уголос – як завжди – «ні».
Крига, що гріє. Долання усіх законів.Темрява світла. Осяяння у пітьмі…
Знаю: назавжди. Але не скажу – «до скону».
Просто тому, що голос – навзнак – знімів..
Просто – бо сніг. І немає реалій більше.Просто – бо зимно. А грітись – не було ким…
Просто – бо раптом торкаюсь до тебе віршем –
Пальцями – зась. Бо і звуки всі – навтьоки.
Так. Я боюся. Боюся і слів, і рухів.Так, мені страшно – уперше за довгий час.
Тільки от – музику сліпо намацують руки.
Може, ця музика твориться – імені нас?