Такого літа не пригадаю:
Дощі і спека – в одні долоні.
Все так смугасто. Не видно краю:
Усе скипає. Усе холоне.

 

Усе сміється – і аж до схлипу.
Аж до – тремтіння. Аж до – німоти.
Не хочу крові. Не хочу хліба.
Не хочу солі. Не хочу плоті.

 

Хіба – тремтіння роси у травах.
Хіба – краєчок котроїсь ночі, —
Щоб заздрив липень. І заздрив травень.
Щоб навіть січень відводив очі.

 

А тільки й діла, а тільки втіхи:
Миттєвий спалах. Пітьма прозора.
Торкання пальців. Уламки сміху.
І шепіт вітру у сонних зорях.

12.06.05