Ну от і ніч. Стоятиме на чатах.
У всіх ночей – свої жнива і ниви.
Я думала: навчилася втрачати.
На жаль, цього навчитись неможливо.
У сполохах непевних світанкових
Майбутній день вечірні бачить жорна…
Так неможливо звикнути до крові –
Ні до своєї, ані до чужої.
Вона була – і буде – завжди – раптом,
Хай хоч мільярдно згадувана всує.
Пізнаєш – густину. І смак. І запах.
Але нікого це не порятує.
І нам здається: фатум – це до інших.
Ми твердимо: нехай пребуде тиша.
Що Мойри? Їх достатньо. Навіть більше.
Шкода, що із Касандрами складніше.
Вони речуть – натомість сміх і кпини.
Вони кричать. Вони волають врешті:
— До вінця світу лишилась краплина!!!
Регоче натовп. Натовп їсть черешні.
А далі – ніч. Як речено – зажинки.
І сардонічний сміх ковтає фатум:
Касандра, Мойри… Жінка – завжди жінка.
Скінчить роботу – і лягає спати.
А далі – чи прокатить, чи прокотить.
Здолавши ніч, прокинеться пташина.
І знову світ народиться укотре
З загубленої Богом горошини.
19.11.12
Мій настрій
Така тендітна, ніжна, тепла - мов сама весна...
Останнє
- Десь на межі звичайного в Мультімедіа (20.03.24)
- Пробач, безімення... в Пам’яті Юрчика (14.03.24)
- Садівниця (повний текст) в Пісні (12.03.24)
- З Всесвітнім Днем письменника в Новини (03.03.24)
- Так буває: щось насниться в І залишаться - вірші (01.03.24)
- ГЕЙ, ДОЛЕ МОЯ в Пісні (26.02.24)
- Паперові троянди в Пісні (21.02.24)